Ольга Анцибор – Монолог книги

Я книга мудра і прекрасна,

Мене раніше всі любили.
Для Вас була я сонцем ясним,
Поради в мене всі просили.

Дітей я тішила казками,
Історії розповідала,
Сторінки, списані віршами,
Дівчатам юним дарувала.

Роки пройшли і світ змінився.
Прогрес технічний процвітає,
Комп’ютер у житті з’явився,
І вже я читачів не маю.

Стою я в шафі на полиці,
Сумую, пилом припадаю,
Бо вже знання, як із криниці,
З комп’ютера усі черпають.

Студенти, учні й учениці,
Мене згадайте, Вас благаю,
Дістаньте книгу із полиці,
Бо я люблю Вас і чекаю.