***

Цей  ліс  живий.  У  нього  добрі  очі.

Шумлять  вітри  у  нього  в  голові.

Старезні  пні,  кошлаті  поторочі,

літопис  тиші  пишуть  у  траві.

Дубовий  Нестор  дивиться  крізь  пальці

на  білі  вальси  радісних  беріз.

І  сонний  гриб  в  смарагдовій  куфайці

дощу  напився  і  за  день  підріс.

Багряне  сонце  сутінню  лісною

у  просвіт  хмар  показує  кіно,

і  десь  на  пні  під  сивою  сосною

ведмеді  забивають  доміно.

Малі  озерця  блискають  незлісно,

колише  хмара  втомлені  громи.

Поїдемо  поговорити  з  лісом,

а  вже  тоді  я  можу  і  з  людьми.

  

                                           Ліна Костенко